ПРИВА́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИВАРИ́ТИ, варю́, ва́риш, док. 1. перех. Прикріплювати до чого-небудь зварюванням. З листової сталі роблять диск, приварюють його до маточини (Рад. Укр., 9.VI 1961, 3); Щоб не розсипався дефіцитний магнезит, він придумав такий щит приварити і за піччю, як за дитиною, доглядав (Донч., VI, 1957, 461); // розм. Прикріплювати сургучем, воском і т. ін., натискаючи зверху. На свічці той цупкий віск, що його ми звемо сургучем, розтопивши, приварив [Мамай] до столу великою печаттю Війська Запорозького обидва Однокрилові вуса (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 83).
2. перев. док., перех. і неперех., перен., розм. Завдати удару, побити. [Стась:] Сьогодні вже не витримав — звелів приварить двадцять п’ять гарячих, все одно нічого не помогло (Вас., III, 1960, 394); Таки добре приварив йому Богдан. Вухо як вареник, ще й чорна сукровиця позакипала по краях (Мушк., Чорний хліб, 1960, 80).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 568.