ПРИ́ВОД, а, ч., мех. Пристрій, що надає руху якій-небудь машині, механізму. Рульовий привод [автомобіля] служить для передачі зусилля від рульового механізму до керованих коліс (Підручник шофера.., 1960, 252); Пересування снігоочисника, який розвивав швидкість до тридцяти кілометрів на годину, здійснюється за допомогою дизельного привода (Рад. Укр., 14. 11 1965, 1); Електричний привод; Гідравлічний привод; Кінний привод; // Частина такого пристрою у вигляді безконечного ременя, який з’єднує машину, механізм із джерелом енергії. Шумлять приводи і вали над блиском, над станками (Сос., І, 1957, 115); Для скошування гороху доцільно застосовувати насамперед навісні сінокосарки. Порівняно з причіпними вони мають кращу маневреність і надійніший привод різального апарата (Рад. Укр., 2. 11 1962, 3); * Образно. Думав він, як докопатися до тонких приводів Байдиного серця (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 2).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 577.