ПРИВСЕЛЮ́ДНО. Присл. до привселю́дний. Поважно, не поспішаючись, обмірковуючи кожне те слово, що мала вона зараз привселюдно казати, ..вона подалася до зборні (Л. Янов., І, 1959, 470); Я.. сміюся привселюдно, Бо веселу вдачу маю (Вороний, Вибр., 1959, 181); Кузьма гнув привселюдно мідні п’ятаки в долоні, розламав підкову, вигравши півока горілки (Кучер, Прощай.., 1957, 135).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 581.