ПРИ́ВЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до привчи́ти 1. Його діти, син 17-ти літ і дочка 15-ти, …ривчені до давньої науки, вірні давній [еллінській] релігії (Л. Укр., 111, 1952, 728); Регулювальники майже ніколи не посміхалися, вони були надто заклопотані, привчені до суворості й стриманості (Загреб., Європа. Захід, 1961, 100); Дві дівчини, привчені до шиття, сіли коло порога й вишивали сріблом бережки до кунтуша (Н.-Лев., VII, 1966, 45); Привчений кінь уже за звичкою зупиняється сам і жде, коли хазяйські руки не смикнуть за віжки (Шиян, Баланда, 1957, 268).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 581.