ПРИВІЛЕЙО́ВАНИЙ, а, е. Який має привілеї, користується привілеями. Католицька церква в ролі високооплачуваного і привілейованого слуги [імперіалізму] намагається духовно закріпачити трудовий народ (Мельн., Обличчя.., 1960, 11); Вважаючи, що театр повинен бути політичною трибуною, Дідро рішуче відкидає станову локалізацію привілейованих французьких театрів (Мист., 5, 1963, 27); // у знач. ім. привілейо́ваний, ного, ч.; привілейо́вана, ної, ж. Особа, що має певні привілеї. Один лише Крук спав тут на тюремній постелі. Зате їв, як і всі привілейовані, в камері (Козл., Ю. Крук, 1957, 491); // Який дає які-небудь привілеї, пов’язаний з привілеями. Становище майстрів на фабриці було привілейоване (Бурл., Напередодні, 1956, 199).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 574.