ПРИВІ́ЛЬНИЙ, а, е.
1. Безмежний, широкий (про який-небудь простір). Тече, мов пісня, Влтава — Привільна, величава (Нех., Чудесний сад, 1962, 126); Степ у цю пору весь залитий сонцем, огорнутий голубими димками весняних випарів, привільний, широкий і безконечний (Тют., Вир, 1964, 137).
2. перен. Вільний, нічим не обмежений. — Зоставайся, Ласун, жити з нами, — говорили [розбійники], — життя тобі буде хороше й привільне в нас (Вовчок, І, 1955, 307); Геннадій Курай вів привільне життя і не хотів сам собі надівати пута (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 142); // Величавий, роздольний (перев. про пісню). Було для нього в цій пісні щось по-степовому дике, привільне, буйне (Гончар, Таврія.., 1957, 528); Заслужена капела виконувала.. ніжну, тужливу, але широку й привільну пісню (Кучер, Прощай.., 1957, 246).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 574.