Що oзначає слово - "привіт"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРИВІ́Т, у, ч.

1. Вираження доброзичливого ставлення, дружніх почуттів до кого-небудь. [Грицько:] Ви ж знаєте, що наші старі й досі ворогують, — одно на одного дивитись не зможе. А от Євдокія Васильовна, спасибі їм, до мене завжди з добрим словом і привітом (Мирний, V, 1955, 151); Батько з сином замість привіту після довгої розлуки почали молотити один одного (Довж., І, 1958, 218); * Образно. Я до віконечка поліз.. Ще раз поглянути на світ Та горам кинути привіт (Граб., І, 1959, 408); // Слова, які виражають таке ставлення, такі почуття. [Xуса:] Невже тобі так тяжко привітати моїх гостей? Я ж не прошу багато. Ну, вийди їм назустріч, уклонися, промов до Марції якийсь привіт… (Л. Укр., III, 1952, 152); Вона почала одержувати силу листів з привітами і поздоровленнями (Кучер, Чорноморці, 1956, 440); * Образно. Гудок скрикнув спросоння… Над хлібами стиглими покотився ранковий привіт… (Головко, І, 1957, 166); // кому і без додатка. Вітання, адресоване кому-небудь при зустрічі, в листі і т. ін. Привіт тобі, моє ластовенятко, що, з рідного полинувши гнізда, десь пурхаєш над голубим Дніпром (Др.-Хмара, Вибр., 1969, 93); Повз Черниша пробіг схвильований Козаков. — Привіт молодшому лейтенанту! — гукнув він на ходу (Гончар, III, 1959, 71).

На знак приві́ту — виявляючи дружнє ставлення, доброзичливість. І нам назустріч юнаки й дівчата, Гостей радянських враз пізнаючи, Очима ясно-синіми блищали І усміхались на привіту знак (Рильський, Мости, 1948, 8); Ні приві́ту, ні одві́ту — немає реакції, відповіді на щось. Близько грудня се творилось, Кругом пітьмою все крилось; Меркло вугілля в печі. Ждав я ранку, ждав я світу: Ні привіту, ні одвіту; Занудився я ждучи… (Граб., І, 1959, 461); Кілька місяців тому редакція надіслала до райвиконкому лист сількора.. — як камінь у воду! Ні одвіту, ні привіту (Рад. Укр., 15.III 1961, 1); Ні приві́ту, ні сові́ту — про байдуже, недоброзичливе ставлення з чийогось боку. Другого дня пішли [молоді] панам поклонитись. Не почула Олеся ні привіту, ні совіту, ані любого та веселого погляду не побачила (Вовчок, І, 1955, 27); Перека́зувати (переказа́ти, передава́ти, переда́ти, сла́ти, присла́ти і т. ін.) приві́т — то саме, що Передава́ти (переда́ти) віта́ння (приві́т, поклі́н і т. ін.) (див. передава́ти1). Коли Ви стрічаєтесь з ним, прошу переказати од мене привіт йому (Коцюб., III, 1956, 296); — Не забувайте, споминайте та й іншим паночкам привіт передавайте (Ковінька, Кутя.., 1960, 131); Вдарив революціонер — захитався світ! Як вмирав у чистім полі — слав усім привіт (Тич., І, 1957, 57); Це Ви мені прислали свій привіт, Як сонце шле своє тепло і світ І кличе до життя, до праці, до розвою (Вороний, Вибр., 1959, 117); Сло́во (слова́) приві́ту — словесний вияв доброзичливого ставлення, дружніх почуттів. Його ніхто не втішав; тепле слово привіту не виривалося з уст його товариства (Мирний, І, 1954, 338); Ви чуєте, товариші живі, Як гомонить весна по всьому світу? У Києві, у Харкові, в Москві Прийміть слова великого привіту! (Рильський, 11, 1960, 329); Вони, понахилявшись, стали розглядати Віталіїв передавач, ..кустарну штуку в грубій коробці, що, однак, давала змогу господареві посилати слова привіту та музику в степ отій, недосяжній для інших дівчині Тоні (Гончар, Тронка, 1963, 107).

2. розм. Прихильне ставлення до кого-небудь. Роман од Соломії якось ніби одхиляється: нема в його давнього привіту до неї (Н.-Лев., VI, 1966, 380); І виросте воно [дитя], як те стебло край дороги, одно одним, не бачивши привіту людського, не знаючи, що то своє добре (Мирний, І, 1954, 87); Як гарно нам жити — в добрі і в привіті — В країні відважних і дужих людей (Бичко, Вогнище, 1959, 11); // заст. Зустріч, прийом. Спасибі же тобі, мій брате, За щирий, любий твій привіт. Хай мир живе у твоїй хаті (Фр., XIII, 1954, 303); Явдоха плюнула й побігла з сіней. Солошка засмутилася тому привіту, та не надовго (Мирний, І, 1954, 59).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 574.