ПРИВІТА́ННЯ, я, с.
1. Дія за знач. привіта́ти і привіта́тися. Давнім звичаєм виповнено поперед церемоніал привітання (Коцюб., І, 1955, 193); — Славайсу, — сказав Танасій, розпочинаючи привітання з кумою (Черемш., Тв., 1960, 101).
2. Те саме, що віта́ння 1, 2. Дзенькнув дзвоник, господар сам пішов одчинити, прихиливши двері з кабінету. Почулася розмова, привітання (Гр., І, 1963, 539); Забувши.. своє панство, зустрів [господар] батька Пугача з таким привітанням, мов той у найдорожчих кармазинах (II. Куліш, Вибр., 1969, 127); Наші всі шлють вам привітання й пишаються вами, як рідним сином (Ю. Янов., І, 1954, 59).
На знак привіта́ння — те саме, що На знак приві́ту (див. приві́т). Стали всі три відділи довгими рядами перед зібраною громадою і склепили хоругви на знак привітання (Фр., VI, 1951, 90); Офіцер підніс руку до кашкета на знак привітання (Досв., Вибр., 1959, 66).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 575.