ПРИГОЛО́МШЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до приголо́мшити. Він ішов звільна, хиткими кроками, мов п’яний або приголомшений важким ударом (Фр., II, 1950, 315); Печальний, або нерішучий, або приголомшений гамом, топтався він, крутячи шиєю тонкою (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 18); Приголомшені ударом артилерії, вони [фашисти] не скоро опам’яталися (Гончар, III, 1959, 219); Німий стояв, наче приголомшений від несподіванки (Томч., Жменяки, 1964, 142); Забитий, приголомшений злиднями, хворий від сутяжної праці хлібороб, глянувши на світове весілля [весну], знову ожива (Л. Янов., І, 1959, 31); Навколо в мовчанці стоять приголомшені люди у розпачі, з широко розкритими очима жінки, пониклі у тяжкій думі, та хмурі мужики (Головко, І, 1957, 295).
2. у знач. прикм., перен. Який виражає замішання, пригніченість і т. ін. У Ганни був приголомшений вигляд, трохи навіть зляканий (Коп., Лейтенанти, 1947, 90); Старший подивився скоса на Юхимового батога, на зігнуту приголомшену постать (Ле, Ю. Кудря, 1956, 259); Побачила [Надійка] хоч не розгублені, але якісь задерев’янілі, посірілі і просто приголомшені обличчя (Коз., Листи.., 1967, 211); // Який не розвивається; загальмований. Всі.. приголомшені здібності дитини заніміють і занидіють у зав’язку, і з малого Мирона вийде кепський господар (Фр., І, 1955, 236).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 595.