ПРИГОЛІ́В’Я, ПРИГОЛО́В’Я, я, с., розм. Те саме, що узголі́в’я. Тепер вона побачила людину.. — ця людина була біля неї, зовсім близько біля приголів’я (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 87); Зглянься і біль оджени од коханої дівчини, Фебе, Зглянься ласкаво і стань край приголов’я її (Зеров, Вибр., 1966, 290).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 595.