ПРИ́ГІР, гору, ч. Те саме, що при́гірок. Іде чернець у Вишгород На Київ дивитись, Та посидіть на пригорі, Та хоч пожуритись (Шевч., II, 1953, 37); Шумує ярмарок.. Проти нього, на пригорі, поміж старих сосен палає в малиновому пожарі дача (Вас., II, 1959, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 588.