ПРИ́ДАНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до прида́ти 1. Танкісти були придані піхоті і діяти мали спільно з артилерією (Смолич, Світанок.., 1953, 400); Взводи були придані до окремих стрілецьких рот (Гончар, III, 1959, 98); // при́дано, безос. присудк. сл. Усе спродане, — тільки оцю молодицю з дочкою до вслуги їй [пані] придано (Вовчок, І, 1955, 259).
2. заст. Який дається в придане за нареченою. Плахта на ній.. ще материнська — придана; тепер вже таких не роблять (Кв.-Осн., II, 1956, 26); — Ви за молодою панією, мабуть, придані? — За нею (Вовчок, І, 1955, 146).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 603.