ПРИДУ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДУ́МАТИ, аю, аєш, док., перех.
1. Гадаючи, міркуючи, додумуватись до чого-небудь. Коли ж ніяк, бувало, не можна улізти в хату, все ж Роман придумує що-небудь, щоб таки добути, чого йому треба (Вас., І, 1959, 60); Треба мені спочити. Я навіть думаю заслабнути на яких 3 дні, без мене обійдуться, а я тим часом і спочину і щось зроблю. Другого способу й не придумаю (Коцюб., III, 1956, 183); — Ну й комедія ж була дивитись, як вас тягли, — всміхається вона до Ліни. — Це хлопці навмисно придумали вам для буксира танка послати (Гончар, Тронка, 1963, 186); // Створювати або винаходити що-небудь таке, чого раніше не існувало. Їх [гостей] треба було почастувати надзвичайними яблуками і гарними піснями. От Ясь і придумував нову пісню (Ів., Вел. очі, 1956, 42); Вибіг Денис із школи з повною головою клопоту. Уроки треба робити, нагодувати Настусю, дещо наклеїти в альбом, придумати малюнки для стінгазети (Коп., Подарунок, 1956, 67); — Коли б я був учений, то таку б пшеницю придумав — на кожній стеблині по п’ять колосків (Жур., Дорога.., 1948, 12); // Добирати потрібну фразу, слово і т. ін. Дбаючи про стиль, починає [піп] придумувати інші фрази, від яких і Плачинда скрутиться, мов ота гадина (Стельмах, І, 1962, 487); Жодного слова не міг [ланковий] придумати. Учитель не підганяв, сам прикро замислившись (Ю. Янов., II, 1954, 117); // Вигадувати, підшукувати для кого-небудь заняття, роботу, призначати комусь покарання і т. ін. [Василь:] Дійшло до того, що хто придума найтяжчу муку, найлютішу смерть другому — того вихваляють, того у славу вводять (Мирний, V, 1955, 107); Коли чоловікові робота наймиліша? Хіба тоді, як він собі ту роботу сам придумає й сам собі її завдасть (Март., Тв., 1954, 192).
2. Вигадувати що-небудь неіснуюче, фантастичне. Яких тільки фантастичних проектів не придумував Швед! (Ю. Янов., II, 1958, 233); Порядок денний робітничих зборів не треба придумувати, сидячи в кабінеті, — його підказує саме життя колективу (Ком. Укр., 12, 1968, 34); Придумав він побачить того світа І на комору зліз (Гл., Вибр., 1951, 159); // Створювати що-небудь в уяві. Та не все ж дівчина й сумувала! Іноді придумувала, як то вона, голову схиливши та спустивши очі, йтиме до шлюбу з Антосьом (Свидн., Люборацькі, 1955, 175); Народився Юра в самій Софіївці. Кращого місця для народження не можна й придумати (Смолич, II, 1958, 11); // тільки док. Зробити або сказати що-небудь несподіване. На гарбузі, десь в огороді, Козак Нюхайлик проживав; Що не придума — сміх та й годі, Всіх огородян потішав (Гл., Вибр., 1951, 195); — Ну вже й характерник! Як що придумає, так тільки держись (Тют., Вир, 1964, 208).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 607.