ПРИДУ́РЮВАТИСЯ, ююся, юєшся, недок., ПРИДУРИ́ТИСЯ, дурю́ся, ду́ришся, док., розм. Удавати з себе наївну, дурну, нетямущу людину. — Не придурюйся, Остапе, ми з тобою люди дорослі, і не годиться нам гратися в кота і мишку (М. Ю. Тарн., Незр. горизонт, 1962, 262); Скільки сміху було, коли за кермо сідав оцей вухатий Кузька… Чи він придурювавсь, чи справді не вмів тоді ще правувати — трактор його ніяк не хотів слухатись (Гончар, Тронка, 1963, 188); Це була не та людина, яку він чекав побачити. Тут не придуришся і не візьмеш криком (Ю. Янов., II, 1958, 238).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 608.