ПРИ́ЗВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до призва́ти 1. Призваний до армії одразу по закінченні школи, молодий хлопчина, менш ніж за рік після призову, встиг побувати солдатом, важко пораненим, оточеним і, зрештою, полоненим (Коз., Гарячі руки, 1960, 42); — А я призваний. — Клунний сидобув з кишені призивну повістку (Довж., Зач. Десна, 1957, 329).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 613.