ПРИЗВИЧА́ЄНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до призвича́їти. — Жеребець його вельми призвичаєний до свого пана (Загреб., Диво, 1968, 149); [Наталя Семенівна:] Ти ледве на ногах стоїш. Присядь спочинь!.. [Оксана:] Де ж таки я сяду перед панією? Ми до цього не призвичаєні! (Кроп., І, 1958, 419); // призвича́єно, безос. присудк. сл. Коритись господареві сім’ї призвичаєно в домі (Ле, Хмельницький, І, 1957, 62).
2. у знач. прикм. Який звик до чого-небудь. Артем Петрович не призвичаєний до писання, йому легше кілька складних операцій зробити, ніж подолати одну сторінку спогадів (Хижняк, Килимок, 1961, 26); Призвичаєний до давньої практики василіянської школи, пан Білінський ніколи не протестував, коли вчителі в класі били учеників (Фр., IV, 1950, 236); [Марина:] Посивів, голубе. Ось і гудзик одірваний. [Прокіп:] Нічого, Марино, я тепер до всього призвичаєний (Корн., II, 1955, 111).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 613.