ПРИЗВО́ДИТИ, джу, диш, недок., ПРИЗВЕСТИ́, еду́, еде́ш, док.
1. перех., до чого. Доводити кого-небудь до якогось стану, перев. негативного. — Та мотиви ж, мотиви убивства, м-р Гарбер! Може його призвели до безумства, може з нього знущалися! (Кулик, Записки консула, 1958, 92); А хто ж призвів ті матері до такого стану? (Вишня, І, 1956, 278); // Доводити кого-небудь до якогось рішучого вчинку. [Бичок:] І голодом її [жінку] морив, і в льох запирав, і посеред зими у ополонці купав, і бив, і нівечив!.. Таки призвів її до того, що втекла! (Кроп., І, 1958, 488); // перев. з інфін. Змушувати, спонукати кого-небудь чинити щось, перев. негативне. [Годвінсон:] Так само й те, що Річард не сам оце робив (показує на свою подобизну роботи Деві), але призводив недолітка бридоті помагати — гріх непростимий (Л. Укр., III, 1952, 75); Сам затіє що-небудь, призведе Опанаса що-небудь зробити (украсти, розбити, поламати), й сам разом з ним зробить яку шкоду, а після вивернеться, сухим з води вийде й усе на Опанаса зверне (Григ., Вибр., 1959, 151); // неперех. Спричиняти що-небудь, перев. негативне (про когось). Звісно, такий Хома або Андрій не мали чого боятись.. Харпаки, злидні, призвели до біди та й поховались (Коцюб., II, 1955, 96); Він полюбляв вечорами розповідати (з Христиних слів) про колгоспи, про осяйне майбутнє цього руху і ледве не призвів до різанини в таборі ( Ю. Янов., II, 1954, 62); // також на що. Бути причиною якого-небудь стану у когось, якихось учинків, перев. негативних (про що-небудь). Усе блискуче, червоне, золоте призводило її [божевільну Наталку] на регіт (Григ., Вибр., 1959, 351); «Не побожне божевілля, І не мрії, і не дурість, — Заздрість тільки й самолюбство До гризні людей призводить» (Л. Укр., IV, 1954, 153).
Призво́дити (призвести́) до гріха́ — штовхати на негідний учинок, спонукати до нього. Раз і каже батько: — Як ти такий, що нас, старих, до гріха призводиш — іди собі, а ми вже якось самі (Тич., І, 1957, 145); Вона так вжахнулася, немов то хотіли її призвести до страшного гріха, до вічного сорому (Л. Янов., І, 1959, 331).
2. неперех., до чого. Спричиняти наслідок, перев. негативний, своєї дії, впливу (про що-небудь). [Аецій Панса:] От бачиш, сину, до яких думок призводити твоя упертість мусить (Л. Укр., II, 1951, 365); Зовнішня неохайність призводить до занепаду дисципліни (Шиян, Партиз. край, 1946, 192); Хижацьке полювання на бобрів призвело до швидкого зменшення їх поголів’я і повного знищення в багатьох місцевостях (Наука.., 8, 1959, 34); Внесення.. азоту на парах призвело до вилягання і зниження урожаю (Хлібороб Укр., 8, 1968, 9); // Спричиняти наслідок свого розвитку, перев. негативний (про процес). Під час зберігання в бульбах відбуваються складні біохімічні і фізіологічні процеси, які призводять до втрати поживних речовин і смакових якостей (Хлібороб Укр., 2, 1970, 21); Відомо, що шок може призвести до смерті (Вибр. праці О. О. Богомольця, 1969, 357).
3. тільки док., перех., рідко. Народити (дитину). Панні ще немає й п’ятнадцяти, а вона дитину призвела (Вас., І, 1959, 268); Така невеличка [мати] й тендітна, вона і на світ призвела і ціле життя непомітно ростила з орляти орла (Уп., Вірші.., 1957, 218).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 614.