ПРИЙМЕ́ННИК, а, ч., грам. Незмінне службове слово, що вказує на відношення керованого іменника, а також займенника і числівника до керуючого слова. Прийменники бувають прості або первісні (в, на, при, під, над і т. д.) і складені (попід, поміж, поза, з-під) (Сл. лінгв. терм., 1957, 137); Зрозуміло, що не можуть виступати в ролі логічних центрів службові частини мови — прийменники й сполучники, які не мають самостійного значення, а служать для виявлення відношень та зв’язків між словами (Худ. чит.., 1955, 106).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 629.