ПРИКА́ЖЧИК, а, ч.
1. іст. У царській Росії — найманий службовець у поміщика, що наглядав за якою-небудь ділянкою його господарства, виконував різні господарські доручення або керував господарством. Був [Вавилов] колись за об’їждчика в одного пана, тоді за прикажчика, тоді за управителя, а там уже й свою земельку купив (Гр., II, 1963, 319); Селянин відбував панщину, працював у полі під наглядом панського прикажчика, озброєного палицею (Іст. середніх віків, 1955, 31); * Образно. Він [Ленін] вказував, що буржуазні професори філософії, як і професори політичної економії, є вченими прикажчиками класу капіталістів (Біогр. Леніна, 1955. 102).
2. іст. У царській Росії — найманий службовець у купця або в торговельному закладі. Покинув він торби, та взимку став у крамаря за прикажчика (Н.-Лев., IV, 1956. 319); В поодиноких крамницях позіхають від нудоти й лупають очима на невідомого перехожого прикажчики або сам хазяїн-купець (Тулуб, В степу.., 1964, 51); * У порівн. — Він, як є меж купцями прикажчик, так він в мене права рука моя (Кв.-Осн., II, 1956, 349).
3. заст. Продавець у крамниці. В кооперативних крамницях запанував зразковий порядок, чистота, прикажчики ввічливо поводилися з покупцями (Бойч., Молодість, 1949, 225); — З ким це ти, Анисько? — спитала Варвара.. — Та внадився прохвост один, з воєнторгу прикажчик, чи бог його святий знає… (Перв., Дикий мед, 1963, 19).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 631.