ПРИ́КЛАДКА, и, ж.
1. діал. Жартівливий, перев. римований вислів, що вставляється в розмову відповідно до ситуації або у відповідний текст; примовка. Було, розкаже [Тарасович] і те, що давно чув, так з такими ж додатками, прикладками і приказками, що й не пізнаєш того оповідання (Стор., І, 1957, 163); Почав [Васюта] вигадувати, — він був митець на такі прикладки: — Як був собі чоловік Трандита, та була в його сіра мужицька свита, а він каже: чорт батька зна яка паскудна одежа: не можна хліба їсти лежа [лежачи]!.. (Гр., II, 1963, 470); // зневажл. Глузливий, перев. римований дотеп, глузливе прізвисько. Як же зирнули на неї [Ївгу] ті паничі, як зарегочуться, як стали її на сміх піднімати та усякі прикладки прикладати (Кв.-Осн., II, 1956, 276); Така була та Маруся Ковбанівна. Скине оком — наче до тебе заговорить, а заговорить — наче заграє. Який би то і козак був, щоб до неї з жартами, з прикладками! Такого не було й на всій Гетьманщині (П. Куліш, Вибр., 1969, 264).
2. грам. Означення, що виражається іменником і узгоджується з пояснюваним словом у відмінку. Щодо використання пестливих прикладок типу порівнянь Шевченко мало в чому відхиляється від народної традиції (Мовозн., VII, 1949, 40); Відокремлені комами прикладки вставного характеру вимовляються на тій же висоті тону, на якій обірвалася інтонація основного речення, але швидше й тихше, ніж усе речення (Худ. чит.., 1955, 121).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 638.