Що oзначає слово - "прикметний"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРИКМЕ́ТНИЙ, а, е, розм.

1. Який відзначається певною особливістю; характерний. Ось скатерть Шльонськая нешпетна, Її у Липську добули; Найбільше в тім вона прикметна, На стіл як тілько настели І загадай, якої страви, То всякі вродяться потрави (Котл., І, 1952, 173); Посилення уваги до людської особистості, до характеру сучасника — одна з прикметних якостей нашої нинішньої прози, і якість, поза всяким сумнівом, хороша (Рад. літ-во, 2, 1962, 52); Друга прикметна риса нинішньої декади [в Москві] — це те, що в ній на повну силу зазвучала народна пісня, в усій красі виступила самодіяльна творчість (Рильський, Веч. розмови, 1964, 13).

2. Який виділяється з-поміж інших; помітний. При кухні, на сидінні маячила прикметна постать відомого всій роті кухаря Меркурія (Кач., Вибр., 1947, 142); — Візьміть за приклад Сервантеса. Він написав кілька дуже прикметних і гарних повістей, та, якби не створив «Донкішота», ніколи не зайняв би в літературі того місця, яке посідає тепер! (Полт., Повість.., 1960, 598).

3. Який є знаком чого-небудь. Рука черкнула і кам’яну скіфську бабу.. Хтось придумав, закопав біля двору, і тепер навіть вночі, якщо п’яний, йдучи з чайної, наткнеться на цей прикметний стовпчик, то одразу визначить свої координати (Гончар, Тронка, 1963, 43).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 640.