ПРИКОРДО́ННИЙ, а, е.
1. Розташований біля кордону, вздовж кордону. Вона лежала, в прикордонній світлій лікарні (Ле, Опов. та нариси, 1950, 110); Згадала [Марія] дочку.. А що коли Ніночка заблукала десь у прикордонних лісах, збилася з дороги (Ле, Клен. лист, 1960, 104); // Який міститься на кордоні, позначає місце кордону. Мов із землі виріс новий прикордонний стовп і ряба, смугаста будка поста (Гончар, III, 1959, 7); Потяг спинився біля вартової будки із прикордонним знаком (Досв., Вибр., 1959, 180); // Який відбувається або здійснюється біля кордону. Прикордонне життя, повне бойових пригод і несподіванок, виховало в ньому певність у своїй силі (Кач., Вибр., 1953, 176); Ми знімали картину, в якій було кілька прикордонних епізодів (Сміл., Сашко, 1957, 69).
Прикордо́нна сму́га див. сму́га.
2. Признач. для охорони кордону. Олесь, попрацювавши деякий час у «Червоній Лубенщині», став кіннотником прикордонної частини Червоної Армії (Донч., VI, 1957, 611); Прикордонна застава, якою командував капітан Аркадій Лукич Косачов, була розташована на пагорку, що височів над болотистою річечкою (Збан., Між.. людьми, 1955, 10).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 643.