ПРИКУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИКУСИ́ТИ, ушу́, у́сиш, док., перех.
1. Затискати між зубами що-небудь. Кожен струс [машини] боляче відгукувався в пораненій нозі, біль гостро ударяв у мозок, і Шумаков щоразу прикушував губу, щоб не застогнати (Голов., Тополя.., 1965, 402); Пригорнувшися до меншого брата, вже смирнесенько стояла вона, прикусивши пучечку (Вовчок, І, 1955, 305); Радивон прикусив сивого вуса й хотів щось сказати, але тут вдарив дзвінок великого бою (Кучер, Трудна любов, 1960, 395).
◊ Прикуси́ти зу́би: а) стиснути зуби. — Ти тямиш, паршивцю, що говориш?! — одним краєм прикусив зуби Созоненко (Стельмах, II, 1962, 341); б) змовчати. Капрал, почервонів зо злості, але прикусив зуби (Фр., І, 1955, 271); Прику́шувати (прикуси́ти) язика́ (язи́к, язичка́): а) затискати язика між зубами. — Пізні, пізні птахи. Чи, бува, не з зальотів? — і мало не прикушує язика, згадавши свій сором (Стельмах, І, 1962, 448); — Падаючи, він прикусив язик. Це нічого, — каже лікар (Багмут, Щасл. день.., 1951, 152); б) замовкати. Олена завжди вміла гостро відповісти Михасеві, і йому часто доводилось прикушувати язика (Донч., VI, 1957, 139); Вона догадалась, що вже наговорила сім мішків гречаної вовни, й прикусила язика (Н.-Лев., III, 1956, 55).
2. Їсти що-небудь з чимсь, відкушуючи. Купили чорного хліба і по маленькому шматочку білого. Так і їли: до чорного прикушували по кавалку білого, аби для смаку (Мик., Повісті.., 1956, 145); Прикушував [міраб-баші] пісний цукор і повільненько, неначе в свято, присьорбував степлілий кок-чай (Ле, Міжгір’я, 1953, 223).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 652.