ПРИЛИ́ПЛИЙ, а, е. Дієпр. акт. мин. ч. до прили́пнути. Одно тільки виразно ясніє у пітьмі: одрізані пальці Андрія. Три жовтих цурпалки, в оливі, з прилиплим піском (Коцюб., II, 1955, 105); — Не слухаєш? — вигукнув Василь, струснувши піджаком, наче скидав з нього прилиплий шматок бруду (Хижняк, Невгамовна, 1961, 168); Людина, що увійшла, не мала змоги розглядіти обличчя і вираз молодиці, що дрижала всім тілом, намагаючись стягти прилиплий до руки мокрий рукав ряднини (Досв., Вибр., 1959, 164).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 658.