ПРИЛІ́ПЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЛІПИ́ТИ, ліплю́, лі́пиш; мн. прилі́плять; док., перех.
1. Прикріплювати що-небудь до чогось чимсь липким. Тарас саме приліплював на стіни свого куреня шматки сірого грубого паперу (Ів., Тарас. шляхи, 1954, 35); Іван підбіг, приклав портрет достіни, а Каленик, пожувавши ще трохи, вийняв хліб з рота і приліпив (Коцюб., II, 1955, 196); О. Артемій.. написав зверху на пакеті, що посилається з Богуслава, приліпив марку (Н.-Лев., IV, 1956, 190); // Прикріплювати що-небудь липке до чогось. Є в нього на лівій щоці родиме п’ятенце [родима пляма] з копієчку завбільшки, ніби хтось, граючись, шевської смоли приліпив для розваги (Тют., Вир, 1964, 80); // перен., розм. Ненадійно поміщати що-небудь на чомусь; притуляти. Шаула мимоволі зірвав шапку з голови, але тут же її й накинув, не натягаючи на вуха, а лише приліпивши десь на потилицю (Ле, Наливайко, 1957, 113).
2. розм. Міцно приєднувати що-небудь до чогось якимсь способом. — А такий же гарний учитель був!.. Бувало, чи набійку, чи латку приліпить до чобота, — зубами не одірвеш! (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 57); — Все вже пропало. Відрізати скибу хліба можна, але приліпити її знову — трудно (Хотк., II, 1966, 175); * Образно. На кождого знайде [Гжехоткова] що сказати, кождому приліпить латку (Фр., IV, 1950, 256).
3. перен., розм. Давати кому-небудь влучне прізвисько. Кличку «Корж» приліпили новоприбулому до коша парубку, який.. коржем скотився з крутої гори і, на здивування друзів, лишився живим (Наука.., 12, 1965, 28); — Звідки ви так швидко дізналися? — А через Радіомусія ж. — Що це за установа? — Не установа, а людина.. Це хлопці йому таку наличку [прізвисько] приліпили (Добр., Тече річка.., 1961, 26).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 659.