ПРИМЕРХА́ТИ, а́є, недок., ПРИМЕ́РХНУТИ і рідко ПРИМЕ́РХТИ, хне; мин. ч. приме́рх, ла, ло; док. Ставати менш яскравим, тьмянішим (про світло, вогонь, жар). Жаринки, примерхаючи і швидко гаснучи, падали на аркуш міді на підлозі біля каміна (Перв., Невигадане життя, 1958, 276); // Втрачати чіткі обриси, барви; затьмарюватися. Обвіяний хвищею, город примерх, Насуплено горбляться площі столиці (Бажан, Роки, 1957, 247); Згусла сутінь, примерхла дорога, сніжок рясно сипле (Горд., Чужу ниву.., 1940, 29); // Ставати темнішим. Примерхли барвінково-сині І урочисті небеса (Перв., І, 1958, 259); // перен. Втрачати силу свого вияву; слабшати. Закипить у грудях часом, Ремство збурить душу, Але швидко пал примерхне, Нишком терпіть мушу (Граб., І, 1959, 522); О, як примерхає і гасне Тепло її уст і жаринки очей (Перв., II, 1958, 393).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 669.