ПРИМОГТИ́, о́жу, о́жеш, док., діал. Змогти. Вже більш мати нічого не примогла сказати, голосу в неї не хватило, неначе важка рука душила її (Вовчок, І, 1955, 292); Вона була ладна бігти слідком, примогла б — летіла за молодим гусарином (Н.-Лев., III, 1956, 134); Всі за ним.. взялись Меча преславного уважно розглядати. Та мало з них котрий приміг його підняти, А розмахнутися могли ним тільки два (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 349).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 679.