ПРИ́МУС1, у, ч. Натиск з чийогось боку; примушування. [Долорес:] Ти ж без примусу ідеш за командора? [Анна:] Хто б мене примусив? (Л. Укр., III, 1952, 329); Сільськогосподарська комуна засновується добровільно, ніякого примусу бути не може.. (Ленін, 38, 1973, 28); — Авжеж! Дурна й будеш, як підеш до корів. Хто тебе до того змушує? — здвигнула плечима Паша. — Справа не в примусі, — тихо сказала Настя (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 7); // Зусилля над собою. Вальтера Скотта, Діккенса, дещо з Шекспіра («Король Лир», «Сон в летнюю ночь») читав з охотою, а більшість з примусом (Вас., IV, 1960, 49); Доповідав Самбірський посередникові. В постаті останнього відчувалась надзвичайна рівнота без жодного примусу (Трубл., І, 1955, 66); // Зумовлена кимсь або чимсь необхідність діяти певним способом, незалежно від бажання. [Д. Жуан:] Я ним [бандитом] бути мусив [Анна:] А, мусили? То де ж була та воля, коли був примус бити й грабувати, щоб вас не вбили люди або голод? (Л. Укр., III, 1952, 411); Вони не потребують грати будь-чиєї ролі, жоден зовнішній примус не штовхає їх до того, завжди лишаються вони самі собою (Літ. Укр., 15.XII 1967, 7); // Натиск, обумовлений законом. Радянське соціалістичне право забороняє під загрозою державного примусу вчинки, спрямовані на шкоду суспільству, які суперечать нормам комуністичної поведінки (Ком. Укр., 1, 1966, 29).
З при́мусу: а) силуючи себе; вимушено. І тут ясно, і тут урочисто, та веселість не така щира, — мов трохи з примусу говоряться ті веселі речі (Л. Укр., III, 1952, 472); б) без бажання, з обов’язку, виконуючи повинності. Служив я в армії й служу Не з примусу, а щиро, Й лишився в ній, бо дорожу В житті найбільше миром (Воскр., З перцем!, 1957, 53); — Все село з примусу має працювати на Генріха. Він, уже й списка заготував (Чорн., Визволення, 1949, 126); Покла́сти при́мус між ким — внести в стосунки з ким-небудь елемент обов’язку, повинності. [Д. Жуан:] Чи маю я зложити вам під ноги Свою так буйно викохану волю?.. Невже б хотіли ви покласти примус помежи нами? (Л. Укр., III, 1952, 396).
ПРИ́МУС2, а, ч. Гасовий нагрівальний прилад, в якому горіння гасу супроводжується шумом від тиску накачуваного повітря; використовується в побуті для приготування їжі. На кухні, крізь відчинені двері в коридор, чути шум примуса, де служка поралася з обідом (Досв., Вибр., 1959, 231); І, мабуть, бачив сотні раз ти власними очима, як наливають в лампу гас чи заправляють примус (Забіла, У.. світ, 1960, 116).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 682.