ПРИМІ́РЯТИ див. приміря́ти.
ПРИМІРЯ́ТИ, я́ю, я́єш і ПРИМІ́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИМІ́РЯТИ, яю, яєш і ПРИМІ́РИТИ, рю, риш, док., перех. 1. Прикладати що-небудь до когось, чогось, визначаючи відповідність за розміром. Плете Катруся вінок і над чолом раз у раз його приміряє (Кучер, Прощай.., 1957, 94); Я ті дощечки складаю, розбираю, примірюю, врізую та пристругую (Фр., II, 1950, 39); Зняв [Антон] стару шлею, закріпив посторонки й примірив їх до своєї спини (Чорн., Визвол. земля, 1959, 45); // Прикладати що-небудь до когось, чогось, визначаючи якусь відповідність. Мати відривається від роботи, дивиться. А дочка примірює до чорного пальта білий ковнірчик з заячої шкурки (Ірчан, II, 1958, 117); Перекупка.. вигукує: «Е, е! коралі добрі! дивіться ж бо, молодичко! Ось купи, моя любочко, купи, приміряй до лиця!» (Вовчок, І, 1955, 14); А батько підійшов до стінки, відшукав вільне місце, приміряв до неї якийсь портрет (Збан., Незабутнє, 1953, 5); // Одягнувши що-небудь незакінчене, недошите, визначати відповідність до фігури. Стара скрині з комори викочує та оксамити, рубки тонкії вибирає та кроїть та приміряє на панночку (Вовчок, І, 1955, 107); — Ось напроти нас живе кравець. Оцей шиє! Цей уже як приміряє, як піджене, то справді красота (С. Ол., З книги життя, 1968, 43); // Одягати, чіпляти що-небудь на себе або на когось на якийсь час з метою одержати задоволення, перевірити придатність. Запорозьку зброю Старий виніс із комори, Дивиться, радіє, Приміряє, ніби знову Старий молодіє (Шевч., II, 1963, 334); Хустина, як писанка. Олька приміряє її перед дзеркалом (Вільде, Пов. і опов., 1949, 201); Цілими годинами укладала [Ядзя] волосся, обсипувала м’яким делікатним порошком і без того біле й гарне лице, примірювала сукні, чистила й формувала нігті (Кобр., Вибр., 1954, 90); * Образно. [Милевський:] А Данте, може, якби мав щастя познайомитися з своєю Беатріче ближче, то, може, теж попросив би її ручку, щоб приміряти на неї шлюбний перстень (Л. Укр., II, 1951, 24).
2. Порівнювати в думці кого-, що-небудь з кимсь, чимсь. Він ще пильніше придивляється до гості, приміряє до забутих облич, але вони гойдаються перед його зором, і нікого не дається пам’яті схопити (Панч, Гомон. Україна, 1954, 17); Приміряла в думках я той голос до свого, то й почула таку силу, що аж затремтіла од радощів (Вас., II, 1959, 512); // Прикладаючи в думці кого-небудь до когось, визначати можливість якихсь стосунків між ними. Перебрала Єлена всіх дівчат, усіх молодих женщин [жінок] свого села, всіх приміряла до чоловіка — ні!.. Нема нічого. А відчуження.. є. Чує його Єлена! (Хотк., Довбуш, 1965, 9); // Пристосовуючи в думках, в уяві що-небудь до когось, чогось, робити якийсь висновок. [Дівчина:] Я завжди тільки на себе жалую. [Хлопець:] Чого ти зараз все приміряєш до себе? Се, знаєш, негарна звичайка (Л. Укр., II, 1951, 100); Обличчя в усіх трохи спохмурніли, зосередилися. Зараз кожен з них приміряв цю роботу до свого цеху (Собко, Біле полум’я, 1952, 122); Те, що у нас на Україні здавалось мені потрібним, добрим, конечним, те саме, примірявши до тутешнього життя, здалось мені таким нужденним, дурним, непотрібним або й шкідливим (Л. Укр., V, 1956, 45).
◊ Приміря́ти (примі́ряти) на свій арши́н — те саме, що Мі́ряти на свій арши́н (див. арши́н). Ви тут обплювали свого знайомого, примірявши його на свій аршин (Стельмах, II, 1962, 230).
3. перен. Міркуючи, визначати що-небудь. Говорили-говорили, плани складали і так, і он як приміряли — з усіх боків. А він ось тепер питається — з чим вибігати. Найти треба з чим! (Головко, II, 1957, 329); Андрій обходить будинки, уважно оглядає, приміряє — як би воно вийшло, коли збудувати нові стіни (Ю. Янов., IV, 1959, 10).
Приміря́ти (примі́рювати, примі́ряти, примі́рити) о́ком (очи́ма) — те саме, що Прикида́ти (прики́нути) о́ком (див. о́ко1). Окинувши вивчаючим поглядом місцевість, він.. ще раз приміряв оком, ніби пересвідчуючись у своєму висновку. — Так, — сказав він комусь уголос. — Отут найкраще місце… (Жур., Дорога.., 1948, 50); Гуділо міщанство, виглядало з кутків, примірювало очима одіж на «їхніх комісарах» (Ю. Янов., І, 1958, 60).
4. у сполуч. із сл. садиба, поле, город. Відмірявши, наділяти. Навантажені деревом підводи негайно їхали на Троянівку, і за кожною з них слідував господар, вимірковуючи, яку ж то йому приміряють садибу (Тют.. Вир, 1964, 181).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 672.