ПРИМІ́СТКА, и, ж. Підвищення, прибудоване до стіни у приміщенні (нари, піл, лавка і т. ін.). Примістка, на якій ми спали, стояла в кутку хліва (Панч, На калин. мості, 1965, 12); Сергієві наказала [Санька] спати на лаві, а сама лягла в хатині на примістці (Тют., Вир, 1960, 158); У третьому вагоні в кутку на примістці до козацького реготу вплітався писк жіночих голосів (Панч, І, 1956, 171); — Я, матусю, першим його не займав, — ставлячи мокрі ботинки під примістку, доказував своє Тимко (Тют., Вир, 1964, 224); // Дерев’яний настил збоку вулиці для пішоходів; тротуар.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 674.