ПРИНАЛЕ́ЖНІСТЬ, ності, ж., рідко.
1. Стан за знач. принале́жний. Розташування цього будинку на території залізничної зони одгородження свідчило про його приналежність до майна наркомшляхів (Трубл., І, 1955, 81); Національна приналежність члена гуртка [читання] ніколи не спливала наверх брудним накипом ворожнечі (Кол., Терен.., 1959, 44).
2. Те, що є складовою частиною чогось, органічно властиве кому-, чому-небудь. І однакові печатки, і ретардація, і негативні порівняння, і тавтологія, і постійні епітети не є винятковою приналежністю українських дум (Рильський, IX, 1962, 228).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 688.