ПРИНИ́ЖУВАТИСЯ, уюся, уєшся і рідко ПРИНИЖА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., ПРИНИ́ЗИТИСЯ, и́жуся, и́зишся, док.
1. Ставити себе в принизливе становище. — Поки сили були — робив. А тепер передав майстерню синові. Ой, скільки довелося задля цього вклонятися й принижуватися… (Тулуб, Людолови, І, 1957, 118); «Як? Іти служити до фашистів? Перед ними принижуватися, догоджати їм? Боротися проти свого народу?» — тремтіла Тамара (Хижняк, Тамара, 1959, 50); Звільнений з роботи в комунгоспі Ельясберг потикався в інші установи міста й таки змушений зломити особисте, принизитися до прохання на працю до того ж Мухтарова (Ле, Міжгір’я, 1953, 429).
2. Ставати покірним, смиренним. Тяжко, важко по світу нудитись Із срамотним тавром на чолі, А ще тяжче на брата дивитись, Як бідує на власній землі, Як принизивсь у рабській покорі (Стар., Поет. тв., 1958, 70).
3. Втрачати значення, роль. В тому світі, де мірою є прибуток, людина принижується до ролі автомата, до речі, досить недосконалого (Рад. літ-во, 7, 1971, 16).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 690.