ПРИНО́СИНИ, син, мн., розм. Те, що приноситься кимсь як дарунок; принос. Копронідос поклав на вікні свої приносини, вдарив три поклони перед чудовним образом (Н.-Лев., III, 1956, 366); * Образно. І я бачу її, бачу ту, кому до страдницьких ніг клали поети всього світу і всіх століть найдорожчі свої приносини. Бачу матір (Рильський, Поеми, 1957, 294).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 691.