ПРИОХО́ЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИОХО́ТИТИ, о́чу, о́тиш, док., перех. Викликати бажання зробити, здійснити що-небудь, зайнятися чимсь. Рівний голосок його приохочував і дітей і дорослих до сну, а оповідання його не мали ніколи ні початку, ні кінця (Л. Янов., І, 1959, 253); // Викликати любов до чого-небудь. Канцеляристи-пияки за те, що мати відбила від їх гурту скількохсь юнаків та приохотила до грання, вимазали дьогтем ворота моїй бабусі, у котрої моя мати жила (Минуле укр. театру, 1953, 22); [Килина:] Мені подобалося, що вони промеж себе розмовляли по-українськи, а в зайвий час читали українські книжки.. Вони мене приохотили до рідної мови (Кроп., IV, 1959, 304).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 696.