ПРИПА́ДОК1, дку, ч. Раптовий, відносно недовготривалий гострий вияв певної хвороби; приступ. Я здоров, хоч серце в мене в останній місяць таки доволі значно погіршало, часті і болючі припадки астми (Коцюб., III, 1956, 433); [Дремлюга:] А що сталось після засідання з Вернигорою? Чому він вийшов із кабінету, мов п’яний? [Пилип:] Серцевий припадок, знепритомнів у прийомній (Корн., II, 1955, 292); // Крайній вияв якого-небудь душевного стану; напад. На пана Суботу від самого початку острої зими часто находили такі припадки смутку й меланхолії (Фр., VIII, 1952, 102); Після того, як один поклонник в припадку екстазу прокусив пантофлю й угризнув папу за пальця, — почали в носок підкладати стельку (Вишня, І, 1956, 457).
ПРИПА́ДОК2, дку, ч., діал. Випадок. Приходили у всяких припадках до него [нього], а він кождому раду давав (Сл. Гр.); Вони прохали у бога.., щоб господь милосердний заступив християнську худібку на росах, на водах, на всіх переходах од всякого лиха, звіра й припадку (Коцюб., II, 1955, 320).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 699.