ПРИПА́ДОЧНИЙ, а, е, розм. У якого часто бувають припадки. — Взяла, дурна, та й вискочила заміж за припадочного Петьку Козолапа… (Зар., На.. світі, 1967, 67); Ярославові чомусь пригадався чорногрудий припадочний півень удома (Мушк., День.., 1967, 8); // у знач. ім. припа́дочний, ного, ч.; припа́дочна, ної, ж. Людина, у якої часто бувають припадки. [Забуга:] Замовчи, бабо… Завела панахиду. (До Базія:) Де ти видрав її, цю припадочну? (Мокр., П’єси, 1959, 55); * У порівн. Петрусь спочатку скрикнув, потім притиснувся грудьми до землі і став нігтями перед собою дерти, забившись в корчах, як припадочний (Іщук, Вербівчани, 1961, 372).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 699.