ПРИПЕ́РЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПЕРЧИ́ТИ, перчу́, пе́рчиш, док., перех.
1. Додавати до страви трохи перцю. Ой варила мама рибу та й не приперчила, Ой любила мама хлопці та й мене навчила (Коломийки, 1969, 121).
2. перен., розм. Вставляти в мову дотепні, гострі слова, вирази, жарти. Він умів сказати потрібні слова, приперчити їх, додати народної мудрості (Ю. Янов., Мир, 1956, 293); Трудно було впізнати в ньому того нестриманого на мову робітника, що рідко коли вимовляє два слова, не приперчивши їх добре… (Шовк., Інженери, 1956, 334).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 702.