ПРИПЕРІ́ЗУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПЕРЕЗА́ТИ, ежу́, е́жеш, док., перех. 1. Підперізуючись, закріплювати що-небудь за поясом. Виросла коса до пояса, ні розплести, ні розчесати; прийде ми ся приперезати (Сл. Гр.); Спав собі [Кузьма] всеньку ніч, приперезавши до себе «ружжо», щоб ніхто не вкрав (Тют., Вир, 1964, 300); // до чого, у сполуч. із сл. себе. Прикріплюватися до предмета, обкрутивши себе в поясі разом з ним ланцюгом, ременем і т. ін. Він згадав, як бувало, примоцувавши до ніг «кігті» й товстим ременем приперезавши себе до стовпа, він вилазив у степу до гулких дротв (Перв., Невигадане життя, 1958, 233).
2. Одягати що-небудь, обгортаючи стан і закріплюючи кінці на поясі. А я фартух припережу. Нажну копу ще й полежу (Укр.. пісні.., II, 1955, 341).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 702.