ПРИПНУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до припну́ти. Юрко Мазур стояв, зіпершись на дуба, до якого був припнутий його кінь (Ле, Наливайко, 1957, 259); І Войський взяв тоді ловецький ріг крутий, На тасьмі припнутий, закручений, як змій, І притулив до уст двома його руками (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 138); До сіней була припнута повітка з широкими, плетеними з лози ворітьми (Н.-Лев., II, 1956, 125); В мінометній роті Маковей аж підстрибував, припнутий біля телефону (Гончар, І, 1954, 140); // припну́то, безос. присудк. сл. Не встигає Олена добігти до осокора, де припнуто коней. Вихором налітає Змій-Жеретій, хапає Олену, несе у височінь… (Шиян, Іван — мужицький син, 1959, 11); В черкесочки рукавчики назад закинуто І.. поли назад припнуто (Перв., Слов. балади, 1946, 21); // у знач. прикм. Біля причалу самотньо стояли припнуті човни (Шиян, Гроза.., 1956, 689).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 713.