ПРИПОРО́ШЕНИЙ, а, е. Діепр. пас. мин. ч. до припороши́ти. Сірий, припорошений весняною пилюкою степ збігає на південь і стигне там голубим маревом (Тют., Вир, 1964, 72); Низенький горбатий, з довгими чіпкими руками, у припорошеному борошном одязі, він, мов кібець, стежив своїми жвавими розумними очицями за кожним селянином (Шиян, Баланда, 1957, 22); На палубі, припорошеній снігом, виразно темніли свіжі сліди від чобіт (Донч., IV, 1957, 425); * Образно. Припорошені віками й лихоліттями історико-археологічні скарби — невід’ємний набуток нашої духовної культури (Літ. Укр., 24.I 1969, 4); * У порівн. В променях прожекторів холодно засвітився його чуб, весь білий, наче припорошений снігом (Кучер, Голод, 1961, 456); // у знач. прикм. Трохи запилений. Він хутко витяг з-під столу дубову рамку. З-за припорошеного скла на репетитора глянув офіцер з аксельбантами і низкою орденів на випнутих колесом грудях (Панч, В дорозі, 1959, 53); Входить Дмитро Шелест у припорошеному костюмі, в чоботях (Зар., Антеї, 1962, 217).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 715.