Що oзначає слово - "припорошувати"



Тлумачний он-лайн словник української мови «ukr-lit.com.ua» об’єднує слова та словосполучення з різних словників.


ПРИПОРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИПОРОШИ́ТИ, рошу́, ро́шиш, док., перех.

1. Покривати злегка порохом. На морському кітелі, що облягає могутні плечі Дорошенка, — якір, ланцюг і секстан.. Подейкують, що йому теж відставка. Невже відплавав своє, невже тепер припорошуватимуть степові вітри той золотий секстан, і ланцюг, і якір?.. (Гончар, Тронка, 1963, 149).

2. Притрушувати поверхню чого-небудь чимсь сипким. Зелені ліси ялинові позацвітали та припорошили шовкові трави мов золотим маком (Федьк., Буковина, 1950, 63); Січневий вітер припорошив могилу снігом, але хатні квіти не замерзали (Жур., Вечір.., 1958, 281); // Сиплячись, притрушувати поверхню чого-небудь. Молодий сніжок все густіше припорошував землю (Горд., Чужу ниву.., 1947, 155); Тужно завивав вітер. Над селом, а може, над усім білим світом кружляли сніжинки. Вони й припорошили Степчині сліди… (Зар., На.. світі, 1967, 413); * Образно. Не прийде він з далекого Мадріда, і не подасть нам дружньої руки, і в думах ним залишеного сліду не припорошать справи і роки (Голов., Поезії, 1955, 56); // безос. Першим сніжком землю припорошило (Мур., Бук. повість, 1959, 139); [Кряж:] Посивів ти, Омельку. [Самопал:] Вигадуєш… Та це ж борошно… Піввіку в млині, от і припорошило (Зар., Антеї, 1962, 249); // неперех. Випадати у невеликій кількості (про сипкий сніг). На світанку припорошив перший крупнистий сніжок (Ле, Наливайко, 1957, 265); Тільки в лютому трохи припорошив сніжок, та й він швидко розтанув (Колг. Укр., 12, 1958, 35); // тільки док. З’явитися на поверхні чого-небудь несуцільним шаром, не густо. Іній, що припорошив бороду, вуса й грубі пухнасті брови, забілів на повіках (Довж., І, 1958, 313); // тільки док., перен. З’явитися у помітній кількості (про сивину). Хоч сивина й припорошила скроні, Хоч за плечима вже півсотні літ, — Ми й досі комсомольці! Не холоне Вогонь сердець, Душі не в’яне цвіт! (Нех., Чудесний сад, 1962, 57).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 715.