ПРИПОРУ́ЧЕНИЙ, а, е, заст. Дієпр. пас. мин. ч. до припоручи́ти. Годі так на слово вірити виборним членам, пора хоч раз гаразденько подивитися, що ними зроблено і чи цілі лиш припоручені декому грошики (Мирний, III, 1954, 375); // причору́чено, безос. присудк. сл. — Мені припоручено, — додав він, — обдивитися лоєштські виноградники, щоб запевнитися, чи вільні вони від філоксери (Коцюб., І, 1955, 198); «Комусь із них припоручено доставити до Варшави і наші гроші», спало мені на думку (Досв., Вибр., 1959, 102).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 715.