ПРИПОЧИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПОЧИ́ТИ, и́ну, и́неш, док., діал. Відпочивати. Але те оповідання не йшло панотцеві гладко. Він зупинявся, припочивав, віддихувався (Март., Тв., 1954, 459); Домніка припочила трохи, а відтак вступила в сіни (Коб., II, 1956, 125); Вся сім’я Староміських зараз позасідала до верстатиків.. Всі сиділи, не розгинаючи спини, не досипляючи ночей, ледво [ледве] встигаючи припочити кілька хвилин під час обіду, полуденку і вечері (Фр., III, 1950, 60).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 715.