ПРИПРО́ШЕННЯ, я, с., розм. Те саме, що запро́шення 2. — Ну, сядемо… — покірливо здався на онуччине припрошення дід (Д. Бедзик, Серце.., 1961, 48); Лучукові не треба було повторювати припрошень, він дістав ножа, відкабетував [відрізав] два кусені копченини (Загреб., Диво, 1968, 110).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 717.