ПРИПРЯГА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИРЯГТИ́, яжу́, яже́ш, док., перех., до кого. Впрягати додатково, на допомогу уже запряженим. — А хто ж у нас на доброму чорноземі парою оре? Чи мишей до неї будете припрягати? (Стельмах, Хліб.., 1959, 328); // до чого, в що. Запрягати в що-небудь. Титар припріг свою коняку в Моссаковського візок і сів за погонича (Н.-Лев., III, 1956, 83); Сіренький [кінь] теж рано розпочав свій робочий важкий день. Спочатку його в полі до борони припрягли, потім на базар чи до церкви на ньому їздили (Хотк., І, 1966, 127).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 717.