ПРИПІ́Л, по́лу, ч., розм. Те саме, що пола́. Козаки саблями [шаблями] да наділками суходіл копали, Шапками та приполами персть носили, Високу могилу висипали, Славу козацькую учинили (Укр.. думи.., 1955, 29); — Це той проклятий Рябко попорався! — цокотіла Мелашка, проворно скидаючи у припіл запаски череп’я та збираючи ганчіркою сирівець з долівки (Л. Янов., І, 1959, 143); // перен. Край неба, лісу, поля і т. ін. Столітні дуби біля школи, Машини, укриті гіллям, Далекого неба приполи.. Все те не забудеться нам (Перв., І, 1958, 415); Оминувши подвір’я Морозенків, Левко бере майже до самої серцевини лісу.. Парубок надіється, що зараз полісовщики, якщо не сплять без задніх ніг, то більше тримаються лісових приполів (Стельмах, Хліб.., 1959, 76).
◊ Принести́ у припо́лі — народити дитину без офіційного шлюбу. Офіцерик потім кудись завіявся.., а бідна попівна принесла оцього студента в приполі (Збан., Сеспель, 1961, 162).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 709.