ПРИ́ПІЧОК, чка, ч. 1. Горизонтальна площина перед челюстями печі під комином, продовженням якої є черінь печі. Зубиха увесь огонь вигромадила на припічок (Кв.-Осн., II, 1956, 203); Федоська запалила і поставила на припічку, під комином, тріскучу скалку (М. Ол., Леся, 1960, 84); // Продовгуватий виступ для лежання, прибудований до печі; лежанка. Дід Заруба голосно говорить молитви, сидячи на припічку (Фр., І, 1955, 64); — Спаси та заступи нас, матінко божа… — молилася на припічку стара (Ірчан, II, 1958, 90).
◊ Ще на при́пічку ка́шу їсть хто — дуже малий хто-небудь. Вона пошила тих рушників десятків зо два на придане своїм небогам, котрі ще на припічку кашу їли, а одна лежала в колисці (Н.-Лев., VI, 1966, 8); [Маруся:] Мій суджений, мабуть, ще десь на припічку кашу їсть (Кроп., І, 1958, 94).
2. Виступ на скелі з горизонтальною площиною. Зручно й швидко пошкрябався [Альоша] з припічка на припічок, впирався голими колінами, хапав заломи сірого каменю тремтячими пальцями, сколупував обвітрені пухирі скелі й пнувся вгору (Мик., II, 1957, 180); Зліз [Синявін] на невеличкий припічок на скелі, де стояв репер (Ле, Міжгір’я, 1953, 171).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 709.