ПРИРЕВНУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех., до кого і без додатка. Відчути ревнощі; виявити почуття ревнощів. До такої хіба не приревнуєш? Ходить, як пава, як царівна! (Руд., Остання шабля, 1959, 248); — Соромно, хлопче, думати про людину те, що ти думаєш про мене. Приревнував? Отелло нещасний! (Збан., Малин. дзвін, 1958, 394); Уразила [Марина] її, коли приревнувала свого чоловіка до неї (Мирний, III, 1954, 366): [Шклянка:] Іди вже, бо он Рахваїл вертається сюди. [Параскева Митровна:] Ану приревнуй ще до Рахвала!.. (Кроп., III, 1959, 121); З Погорецьким — повний розрив. Приревнував, бачите, до своєї дівчини (Кол., Терен.., 1959, 138).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 720.