ПРИРЕ́ЧЕНИЙ, а, е.
1. Дієпр. пас. мин. ч. до приректи́. За всяку ціну розшукати сотника Северина Наливайка! Йому приречена смерть, це факт і божа воля (Ле, Наливайко, 1957, 126); Потім усе пережите немов захлеснуло її — спогад про трагічне повстання, спровоковане ділками підступного Лондона, і жертвенний подвиг обманутих і наперед приречених людей (Жур., До них іде.., 1952, 28); Занепадницьке сучасне мистецтво імперіалістичних країн — це мертвий плід приречених історією експлуататорських класів (Ком. Укр., 2, 1963, 62); * У порівн. Гнат уже з оброненою на груди головою стояв серед хати, мов приречений до страти (Панч, В дорозі, 1959, 50); // прире́чено, безос. присудк. сл. Азіатів тепер уже не пустять в Європу. Їм приречено самим Христом бути в покорі у західних королів та імператорів (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 576); Та вірю, як приречено людині. Що й досі ти прекрасна й молода (Рильський, II, 1960, 128).
2. у знач. прикм. Якому загрожує неминуча смерть. Уляна лежала на холодній землі, спливаючи кров’ю.. Але вона вижила. Може, це сталося тому, що кожен з багатьох тисяч в’язнів — оцих.. приречених людей — у думках віддавав їй частку своєї сили, своєї крові (Жур., Вечір… 1958, 244); // Підвладний смерті. На цьому світі ти зовсім один, сам у пустелі, під безмежним небом — дрібна, приречена комашка на байдужій, мертвій землі… (Смолич, Мир.., 1958, 155); // Який усвідомлює неминучість близької смерті. Хоч як дивно, але людина, навіть приречена, весь час про загибель думати не може (Збан., Єдина, 1959, 174); // Якому загрожує загибель, неминучість зникнення (про що-небудь). Імперіалісти можуть роздушити ще одну-дві республіки, але вони не можуть врятувати світового імперіалізму, бо він приречений, бо він буде зметений грядущим соціалізмом (Ленін, 39, 1973, 213); // на що, у сполуч. з ім. Якому загрожує неминучість чого-небудь (за знач. ім.). —Яким невимовно прекрасним здавався їм тієї хвилини мовчазний суворий ліс приречений на загибель (Донч., VI, 1957, 457); — Я переконаний, — говорить Хорхе Iкаса, — що агресія США проти Куби приречена на провал (Літ. газ., 17.I 1961, 3); // на що, у сполуч. з ім. Який мусить постійно перебувати в якомусь стані, перев. негативному (за знач. ім.). Поширеним у працях буржуазних ідеологів, а також у буржуазній художній літературі є погляд, згідно з яким людина є якоюсь загубленою в хаосі ворожого їй буття, нікчемною, приреченою на страждання істотою (Рад. літ-во, 11, 1971, 5); В умовах капіталізму величезні маси населення приречені на систематичне або періодичне голодування (Ком. Укр., 10, 1967, 29); // у знач. ім. прире́чений, ного, ч. Той, якому загрожує або хто усвідомлює неминучість близької смерті, загибелі. Очі приречених прощально блукали по хатах принишклого хутора (Є. Кравч., Сердечна розмова, 1957, 9): В костьол через майдан юрбу приречених женуть (Гонч., Вибр., 1959, 312); Агресія в наш час — безнадійна зброя приречених (Рад. Укр., 23.І 1965, 1); * У порівн. Юля бачила, як Варя сполотніла, як вона міцно стиснула губи і мовчки пішла за Віктором, як приречена (Донч., V, 1957, 400); Сам курортник сидів на табуретці посеред кімнати і, мов приречений, дивився на багаж (М. Ю. Тарн., Як на.. ниві, 1958, 116).
3. у знач. прикм. Який виражає усвідомлення неминучості чого-небудь, безнадію. Мати сиділа нерухомо й приреченими очима дивилася на двері, за якими вже панував інший світ (Панч, II, 1956, 497).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 720.