ПРИРЕ́ЧЕННЯ, я, с.
1. Стан за знач. приректи́. Приречення однієї частини робітничого класу до вимушеного безділля внаслідок надмірної праці другої його частини, і навпаки, стає засобом збагачення окремих капіталістів (Маркс, Капітал, т. І, кн. І, 1952, 637).
2. Неминуча доля; фатум. — Наші вороги кажуть: людство загине від пустелі.. Земля стане царством засухи — таке її фатальне приречення (Довж., II, 1959, 146); Всього лише якась сотня днів німецької окупації, але вони обернулися на вічність для наших людей, здалися їм фатальним приреченням часу (Ле, Мої листи, 1945, 36); [Чернець:] З тобою ми брати не випадково: тут божий перст, приречення святе (Лев., Драми.., 1967, 426).
3. зах. Обіцянка. — Ну, нехай і так, — сказав вкінці Тугар Вовк, — прийду завтра на тоту вашу раду.. Приречення Тугара Вовка облегшило серце Максимові (Фр., VI, 1951, 27).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980.— Т. 8. — С. 721.